Уперше Корнин згадується в акті 1470 року, де сказано, що Ванько Скердеєвич продає свій маєток «на имя Корнино». Вісім років опісля Ванько Чжусич ділить з братаничем Олехном дідизну й серед іншого «Корнино».
Опис Луцького замку 1545 року повідомляє про «городню Миколи Радзивила с имения его Корнина». Майновий реєстр 1583 року серед інших дає опис «Личных владений корнинських крестьян». Акт 1606 року веде мову про «корнинського подданого» на прізвище Струк, який за звільнення від кари вчиненого злочину дає хабар 30 копійок литовських грошей панові Кчешківському. Також в описі згадується городня пана Миколая Радзивіла, земського маршала, у маєтку його «Кекорнино».
В 1606 році назва фігурує в акті про страчення Павла Ложковського.
Картографічні матеріали 1618—1777 р.р. називають село Корнино і лише зрідка — Коркин, зарисовуючи незначні культивовані масиви, гаї, луги, озера, ставки, надрічкові болота. За даними 1889 року «село Корнин при р. Устье» в кінці XIX ст. мало 90 домів, чехів-латинян — 701.
Народні оповіді свідчать різне. Одні, що Корнин з колишнього Некорнин, бо заснував його знатний мисливець Некорний, якого прозвали так за непокору до всевладних, інші, що Корнин від корняти «колоти», бо тут мовляв, при лісовому наддоріжжі розбишаки «корнили» людей. Дехто навіть вважав, що Корнин у зв’язку з словом «корний» — покірний.
У 1918-1921 роках у селі кілька разів змінювалась влада.
За нацистської окупації в Корнині діяла група підпільників.
На фронтах Німецько-радянської війни з ворогом билися 58 чоловік, 17 з яких загинули. Споруджено пам’ятник-обеліск односельцям, полеглим на фронтах війни.
З 1950 року місцевий колгосп «Перемога» очолював Герой Соціалістичної праці, Кавалер Ордену Жовтневої революції Тихон Федотович Бойко.
За самовіддану працю 65 колгоспників були нагороджені орденами і медалями, 6 колгоспників були удостоєні почесного звання Героя Соціалістичної праці.
